Тумаки, тума - метисы
- Автор темы Alexy
- Дата начала
Тумами еще называли украинцев, которые приняли ислам или родились от украинской матери и татарского или турецкого отца (украинцы еще звали их потурнаками). Кажется у Самийла Величка был рассказ о том как Иван Сирко приказал их убить. Тумы не хотели переезжать в Заорожскую Сечь, а хотели вернуться в Крым.
Вот что писал Ярослав Дашкевич:
Татарські напади на міста Криму догенуезької та генуезької епох (отже, з другої половини ХІІІ ст. до 1475 р.) завдавали великих втрат також українським міським колонiям. Однак навіть турецьке панування, що, як я вже згадував, почалося погромами міського населення, в принципi протягом майже двох сторіч не порушило прав українських кварталів міст. У Кафі, наприклад, невеликі дільниці (магаля) зі своєю церквою(бо таким був пiд час турецького панування принцип поділу мiст на нацiональнi квартали) зберігалися у ХVІ - першiй половинi ХVІІ ст. У 1545 р. тут було - в українській дільницi - 27 дворів, у 1638 р.- 12. Коли у 20-х рр. ХVІІст. у Кафі почала працювати місiя домінiканцiв, виявилося, що для контактів з місцевими українцями потрібний монах, який знав би їхню мову. Такого ченця домінiканцi спровадили. Десь у 40-х рр. ХVІІ ст., як здається, вільних українцiв Кафи (треба думати, що це були купцi й ремісники) спіткала катастрофа - мабуть, їх силою ісламізували i тюркізували. В кожному випадку, згадок про український квартал Кафи від середини ХVІІ ст. і далi поки що не знайдено.
Крім цих кількісно невеликих українських колонiй у торговельних центрах, що складалися з людей цілком вільних, до Криму, починаючи з другої половини ХІV ст., а особливо з кінця ХV ст., коли Кримське ханство стало васалом турецького султана, напливає чимраз більше й більше українських бранців-невільників. Як відомо, Кримське ханство перетворило напади на українські землі, основною метою яких було захоплення ясиру, у своєрідний промисел. Рацції відбувалися майже щорічно, а деколи два-три рази на рік. За моїми неповними підрахунками протягом XV-першої половини XVII ст. татари (не лише кримські, але й буджацькі та іншi степові орди з Пiвнiчного Причорномор’я), а також турки знищили та вивезли з України близько 2-2,5 млн. чоловік. Треба думати, що не менше половини цих людей (решту продавали поза межі Криму) осiдало на пiвострові. Життя українських рабів було дуже важке, до них ставилися з великою жорстокістю, хоча бували періоди, коли їм жилося й трохи краще. Смертність серед рабів була дуже висока.Чоловіків брали на роботи в сільське господарство, вони ставали рабами-слугами в містах (також у мешканцiв не мусульман, а християн). Жiнки ішли до гаремiв; чоловіків часто кастрували. За висловом Михайла Литвина, литовського посла до кримського хана (це 60-і рр. ХVІ ст.), невільники жили гірше від собак. Рабство тривало різний час - бувало, що й досмертно, але є відомості, що в певний період тривало лише 6 років, пізнiше невільників відпускали на волю, але без права покидати країну.
Велика кількість невiльників-українцiв спричинила значнi зміни в Криму в антропологічному, демографічному, і, навіть культурно-релігійному відношеннях.
Перевага українських жінок у гаремах та їх існування у ролi наложниць довели до виникнення, великого прошарку мішаного населення, т. зв. тумiв. Дітей-метисiв також можна було продавати, але так чи інакше, такий процес довів до анропологічних змін, помітних ще донедавна. Татари з аристократичних родiв - мешканці міст поступово втрачали ознаки монгольської та туранської рас, чимраз більше наближаючись до расових типів, характерних для українців. (Таке спостереження зробив у кінці ХІХ-на початку ХХ ст. А. Кримський; такі спостереження робив і я сам у 50-х рр. нашого століття, перебуваючи в середовищі, де були репресованi кримські татари як із степової, так i з гірської та побережньої частин Криму).
В етнодемографічному відношеннi проживання велетенської кількості українського - хоча й підневільного - населення в Криму призвело до того, що в другій половині XVII ст. українці стали основними мешканцями Криму. Це можна статистично довести відносно Кримського ханства - це можна припускати відносно турецької частини (кафського еялету) Криму. (При цiй нагоді я хочу застерегти від дуже поширеної в наш час помилки, коли Крим у минулому розглядають як одну політичну цілiсть - Кримське ханство. Насправді, Крим поділявся на дві майже рівнозначнi - з точки зору кількості населення - частини: Кримське ханство з столицею в Бахчисараї і портом Гезлеве (сучасна Євпаторія) та турецьку провінцiю - еялет з центром у Кафі. До складу провінції входило цiле пiвденне побережжя пiвострова з такими містами, як Ак-Яр, тепер Севастополь, Балаклава, Мангуп, Алупка, Ялта, Алушта,Судак, Керч, Єні-Кале. Згідно з переписом населення Кримського ханства 1666-1667 рр. (його дані записав у своїх мемуарах турецький мандрівник Евлiя Челебi), на 187 тисяч кримських татар і 20 тисяч вільних представників інших національностей (вірмени, греки, євреї, караїми) припадало 920 тисяч невільників, в основному, для даного часу, українців. Іншими словами, близько чотирьох п’ятих населення Кримського ханства були українці. Аналогічним було, мабуть, становище у турецькій частинi Криму. Ще іншими словами - в абсолютних числах у другій половинi ХVII ст.в Криму було більше українців, анiж сьогоднi.
З етнодемографічної точки зору про український Крим можна говорити вже в другій половинi ХVII ст. Про антропологічнi наслiдки я вже згадував. Були й культурно-ідеологічнi. Цей же Евлiя Челебі пише, що в Акмечеті (сучасному Сімферополі) були дервіші, мусульманські ченцi, які розповідали йому про Марію, матір “пророка козаків” Ісуса. Очевидно, такі розмови мали дуже мало спільного з ортодоксальним iсламом, для якого жінка просто не має душі.
Хоча побоювання революції рабів, здається, існували в тогочасному кримському суспільстві, До такого вибуху не дійшло не лише тому, що основна маса невільників (крім тих, які пiшли шляхом добровільної ісламізації та тюркізації - це робило потурнаків негайно вільними) була дуже сильно пригноблена, їх часто довго тримали в кайданах, але й тому, що також для тих, які не відцуралися, в першому поколiннi, свого народу і своєї віри, шлях повернення в Україну або до об’єднання з нею практично майже завжди був зачинений.
Як би не підходити до проблеми чотирьох п’ятих українського населення Криму в другій половинi ХVII ст. навіть враховуючи його обмеженi можливості репродукції в кримських умовах, то, виходячи з етносоціологічної точки зору, майже не пiдлягає сумнiву, що через деякий час українцi, колишнi невільники, разом з тумами-метисами повиннi б утворити якусь окрему етнiчну спільноту зі збереженими українськими фiзичними та духовними прикметами, з бажанням встановити такі чи іншi контакти зі своєю батьківщиною - Україною. Полiтичнi обставини були дуже мінливі й були періоди, як раніше за гетьмана Богдана Хмельницького, а пiзніше за гетьмана Петра Дорошенка, коли стосунки України з Кримом були менш-бiльш нормальними і коли до сформування такої спільноти з вимушених емігрантів та їхнiх потомків могло дійти.
Літопис Самійла Величка від 1675 р. розповідає такий епізод. Іван Сірко під час одного зі своїх наїздів на Крим вивів з тієї невеликої частини, яку він грабував, сім тисяч невільників та колишніх невільників-українців для повернення в Україну. По дорозі на Запоріжжя Сірко влаштував підступну “перевірку” виведених людей - три тисячi з них (серед них також туми) зголосилися, що вони повернуться в Крим, бо там “мають уже свої осідлиська і господарства і для того там лучше себі желають жити, нежелі в Русі, нiчого своего неімущи”. У відповідь на таку відверту заяву Сірко звелів спершу їх відпустити, а потім усіх вирізати(С. Величко.”Летопись событий в Юго- западной России в ХVII-м веке”. Т.2-К, 1851.- С.376-377). Можна собі уявити, який відгомін мав такий “патріотичний вчинок” козацького лицаря в українському середовищі Криму. Опинившись між молотом і ковадлом, українцi Криму - ті, яким вдалося стати вільними і здобувати “свої осідлиська і господарства”, поповнили ряди ісламізованих і тюркізованих, поступово розчинившись у панiвних - турецькій та кримсько-татарській - націях.
Грубо, але відверто кажучи - шанс українізації, хоча б часткової, Криму було ліквідовано одним махом зусиллями самих українців.
Татарські напади на міста Криму догенуезької та генуезької епох (отже, з другої половини ХІІІ ст. до 1475 р.) завдавали великих втрат також українським міським колонiям. Однак навіть турецьке панування, що, як я вже згадував, почалося погромами міського населення, в принципi протягом майже двох сторіч не порушило прав українських кварталів міст. У Кафі, наприклад, невеликі дільниці (магаля) зі своєю церквою(бо таким був пiд час турецького панування принцип поділу мiст на нацiональнi квартали) зберігалися у ХVІ - першiй половинi ХVІІ ст. У 1545 р. тут було - в українській дільницi - 27 дворів, у 1638 р.- 12. Коли у 20-х рр. ХVІІст. у Кафі почала працювати місiя домінiканцiв, виявилося, що для контактів з місцевими українцями потрібний монах, який знав би їхню мову. Такого ченця домінiканцi спровадили. Десь у 40-х рр. ХVІІ ст., як здається, вільних українцiв Кафи (треба думати, що це були купцi й ремісники) спіткала катастрофа - мабуть, їх силою ісламізували i тюркізували. В кожному випадку, згадок про український квартал Кафи від середини ХVІІ ст. і далi поки що не знайдено.
Крім цих кількісно невеликих українських колонiй у торговельних центрах, що складалися з людей цілком вільних, до Криму, починаючи з другої половини ХІV ст., а особливо з кінця ХV ст., коли Кримське ханство стало васалом турецького султана, напливає чимраз більше й більше українських бранців-невільників. Як відомо, Кримське ханство перетворило напади на українські землі, основною метою яких було захоплення ясиру, у своєрідний промисел. Рацції відбувалися майже щорічно, а деколи два-три рази на рік. За моїми неповними підрахунками протягом XV-першої половини XVII ст. татари (не лише кримські, але й буджацькі та іншi степові орди з Пiвнiчного Причорномор’я), а також турки знищили та вивезли з України близько 2-2,5 млн. чоловік. Треба думати, що не менше половини цих людей (решту продавали поза межі Криму) осiдало на пiвострові. Життя українських рабів було дуже важке, до них ставилися з великою жорстокістю, хоча бували періоди, коли їм жилося й трохи краще. Смертність серед рабів була дуже висока.Чоловіків брали на роботи в сільське господарство, вони ставали рабами-слугами в містах (також у мешканцiв не мусульман, а християн). Жiнки ішли до гаремiв; чоловіків часто кастрували. За висловом Михайла Литвина, литовського посла до кримського хана (це 60-і рр. ХVІ ст.), невільники жили гірше від собак. Рабство тривало різний час - бувало, що й досмертно, але є відомості, що в певний період тривало лише 6 років, пізнiше невільників відпускали на волю, але без права покидати країну.
Велика кількість невiльників-українцiв спричинила значнi зміни в Криму в антропологічному, демографічному, і, навіть культурно-релігійному відношеннях.
Перевага українських жінок у гаремах та їх існування у ролi наложниць довели до виникнення, великого прошарку мішаного населення, т. зв. тумiв. Дітей-метисiв також можна було продавати, але так чи інакше, такий процес довів до анропологічних змін, помітних ще донедавна. Татари з аристократичних родiв - мешканці міст поступово втрачали ознаки монгольської та туранської рас, чимраз більше наближаючись до расових типів, характерних для українців. (Таке спостереження зробив у кінці ХІХ-на початку ХХ ст. А. Кримський; такі спостереження робив і я сам у 50-х рр. нашого століття, перебуваючи в середовищі, де були репресованi кримські татари як із степової, так i з гірської та побережньої частин Криму).
В етнодемографічному відношеннi проживання велетенської кількості українського - хоча й підневільного - населення в Криму призвело до того, що в другій половині XVII ст. українці стали основними мешканцями Криму. Це можна статистично довести відносно Кримського ханства - це можна припускати відносно турецької частини (кафського еялету) Криму. (При цiй нагоді я хочу застерегти від дуже поширеної в наш час помилки, коли Крим у минулому розглядають як одну політичну цілiсть - Кримське ханство. Насправді, Крим поділявся на дві майже рівнозначнi - з точки зору кількості населення - частини: Кримське ханство з столицею в Бахчисараї і портом Гезлеве (сучасна Євпаторія) та турецьку провінцiю - еялет з центром у Кафі. До складу провінції входило цiле пiвденне побережжя пiвострова з такими містами, як Ак-Яр, тепер Севастополь, Балаклава, Мангуп, Алупка, Ялта, Алушта,Судак, Керч, Єні-Кале. Згідно з переписом населення Кримського ханства 1666-1667 рр. (його дані записав у своїх мемуарах турецький мандрівник Евлiя Челебi), на 187 тисяч кримських татар і 20 тисяч вільних представників інших національностей (вірмени, греки, євреї, караїми) припадало 920 тисяч невільників, в основному, для даного часу, українців. Іншими словами, близько чотирьох п’ятих населення Кримського ханства були українці. Аналогічним було, мабуть, становище у турецькій частинi Криму. Ще іншими словами - в абсолютних числах у другій половинi ХVII ст.в Криму було більше українців, анiж сьогоднi.
З етнодемографічної точки зору про український Крим можна говорити вже в другій половинi ХVII ст. Про антропологічнi наслiдки я вже згадував. Були й культурно-ідеологічнi. Цей же Евлiя Челебі пише, що в Акмечеті (сучасному Сімферополі) були дервіші, мусульманські ченцi, які розповідали йому про Марію, матір “пророка козаків” Ісуса. Очевидно, такі розмови мали дуже мало спільного з ортодоксальним iсламом, для якого жінка просто не має душі.
Хоча побоювання революції рабів, здається, існували в тогочасному кримському суспільстві, До такого вибуху не дійшло не лише тому, що основна маса невільників (крім тих, які пiшли шляхом добровільної ісламізації та тюркізації - це робило потурнаків негайно вільними) була дуже сильно пригноблена, їх часто довго тримали в кайданах, але й тому, що також для тих, які не відцуралися, в першому поколiннi, свого народу і своєї віри, шлях повернення в Україну або до об’єднання з нею практично майже завжди був зачинений.
Як би не підходити до проблеми чотирьох п’ятих українського населення Криму в другій половинi ХVII ст. навіть враховуючи його обмеженi можливості репродукції в кримських умовах, то, виходячи з етносоціологічної точки зору, майже не пiдлягає сумнiву, що через деякий час українцi, колишнi невільники, разом з тумами-метисами повиннi б утворити якусь окрему етнiчну спільноту зі збереженими українськими фiзичними та духовними прикметами, з бажанням встановити такі чи іншi контакти зі своєю батьківщиною - Україною. Полiтичнi обставини були дуже мінливі й були періоди, як раніше за гетьмана Богдана Хмельницького, а пiзніше за гетьмана Петра Дорошенка, коли стосунки України з Кримом були менш-бiльш нормальними і коли до сформування такої спільноти з вимушених емігрантів та їхнiх потомків могло дійти.
Літопис Самійла Величка від 1675 р. розповідає такий епізод. Іван Сірко під час одного зі своїх наїздів на Крим вивів з тієї невеликої частини, яку він грабував, сім тисяч невільників та колишніх невільників-українців для повернення в Україну. По дорозі на Запоріжжя Сірко влаштував підступну “перевірку” виведених людей - три тисячi з них (серед них також туми) зголосилися, що вони повернуться в Крим, бо там “мають уже свої осідлиська і господарства і для того там лучше себі желають жити, нежелі в Русі, нiчого своего неімущи”. У відповідь на таку відверту заяву Сірко звелів спершу їх відпустити, а потім усіх вирізати(С. Величко.”Летопись событий в Юго- западной России в ХVII-м веке”. Т.2-К, 1851.- С.376-377). Можна собі уявити, який відгомін мав такий “патріотичний вчинок” козацького лицаря в українському середовищі Криму. Опинившись між молотом і ковадлом, українцi Криму - ті, яким вдалося стати вільними і здобувати “свої осідлиська і господарства”, поповнили ряди ісламізованих і тюркізованих, поступово розчинившись у панiвних - турецькій та кримсько-татарській - націях.
Грубо, але відверто кажучи - шанс українізації, хоча б часткової, Криму було ліквідовано одним махом зусиллями самих українців.
Sengge Rinchen
Пропретор
Скорее всего тума - слово тюркского происхождения. К персам отношение имеет очень маленькое.
У калмыков к XVIII в. от смешанных браков появился род томут - его производят от тума. Томуты в быту были как калмыки, но исповедовали ислам и были двуязычными. До воцарения Дондука-Омбо исполняли роль карателей и палачей при калмыцких ханах. Особенно прославился свирепостью томутский зайсан Кусеп (выдвинулся еще при Аюке). Когда к власти пришел Дондук-Омбо, томуты бежали в Крым, откуда их несколько раз "подзывали" обратно, обещая простить все преступления, но они так и не вернулись, по видимому, в дальнейшем они растворились среди крымских татар.
У калмыков к XVIII в. от смешанных браков появился род томут - его производят от тума. Томуты в быту были как калмыки, но исповедовали ислам и были двуязычными. До воцарения Дондука-Омбо исполняли роль карателей и палачей при калмыцких ханах. Особенно прославился свирепостью томутский зайсан Кусеп (выдвинулся еще при Аюке). Когда к власти пришел Дондук-Омбо, томуты бежали в Крым, откуда их несколько раз "подзывали" обратно, обещая простить все преступления, но они так и не вернулись, по видимому, в дальнейшем они растворились среди крымских татар.
Sengge Rinchen
Пропретор
Я думаю, тут от слова тумэн - тумэд является множественным числом от тумэн.
Хотя лучше спросить бурятов. Правда, не на eurasica.com - там школота оголтелая с нац. уклоном. "Забьют Мике баки" (с) всякой фигней на 1-2-3...
Если бы тумы-украинцы не ассимилировались с крымскими татарами, то вероятно среди украинцев кроме христиан были бы и мусульмане. На Балканах есть этнические группы славян мусульман - торбеши (исламизированые македонцы), горанцы (исламизированые сербы), помаки (исламизированые болгары). На Кавказе также существуют этнические групы исламизированого местного населения - хемшилы (исламизированые армяне-амшенцы), чвенебури и аджарцы (исламизированые грузины). На Кипре были греки-мусульмане.