Lanselot
Гетьман
Бросаю о Дионисии:
Митрополит Діонісій
Діонісій Суздальський - один із найяскравіших особистостей церковно-політичного життя останніх десятиліть існування позірно єдиної митрополії Київської і всія Русі. Мирське ім’я святителя могло бути Давид . Постриженик Києво-Печерської лаври, він, подібно до багатьох українських подвижників, пішов у Нижегородські краї, шукаючи більшого усамітнення. Проте, коли до нього зійшлися учні, десь до 1335 р. Діонісій заснував на Волзі біля Нижнього Новгорода монастир, який за місцем свого постриження назвав Вознесенським Печерським. В обителі протягом віків зберігалась ікона Богородиці з пристоячими прп. Антонієм і Феодосієм Печерськими, що належала Діонісію . Ще один общиножительний монастир, Преображенський, був заснований свят. Діонісієм 1352 р. . Пострижена свят. Діонісієм 1371 р. Василіса, вдова нижегородського князя Андрія Костянтиновича, в чернецтві Феодора, засновниця жіночого Зачатіївського монастиря, прославилась своїм подвижним життям .
***
В Рогозькому літописці, при описі поставлення свят. Діонісія на єпископство, про нього говориться, як про "мужа тихого, лагідного, смиренного, вченого, премудрого, розумного, промисливого і розсудливого, навченого Божественним писанням, учительного і книг сказателя, монастирів будівника і чернечому життю наставника і церковного чину правителя, і общинножительства першоначальника і милостині подавача, і [що] в пістницькому житті добре просіяв, і любов до всіх велику стяжав, і подвигів трудоположника, і предстоятеля безлічі братів, і пастуха стада Христового, і, просто кажучи, всілякого добродійства виповненого" . Надзвичайно позитивну характеристику свят. Діонісія знаходимо і в грамоті патріарха Ніла, написаній ним під час зведення його в сан архієпископа .
Цікава особливість, відмічена ще Г. Прохоровим: всі засновані Діонісієм монастирі були общинножительні, кіновії, тоді, як навіть прп. Сергій Радонезький заснував свою знамениту Троїцьку обитель первісно як особножитню Г. Прохоров пов’язує це з близькістю Діонісія до ісіхастських візантійських кругів . Він навіть припускав, що Діонісій прибув до Нижнього Новгорода з Балкан, і контакт його з Печерським монастирем був назначеним й до деякої міри випадковим . Насправді потреби в такому припущенні просто нема. Свят. Діонісій, постриженик общинножитньої Києво-Печерської лаври, закономірно свої монастирі засновував за її устроєм. Так, свою, в якості архієпископа, грамоту на запровадження общинножительства в Псковському Снітогорському монастирі , він пише повністю в дусі проповідей прп. Феодосія Печерського, а серед так би мовити, рекомендованої літератури, поданої в кінці знаходимо поряд із Василієм Великим, Єфремом Сирином, Іоанном Листвичником і Федора Студита. Очевидно останній і в XIV ст. лишався любимим келійним читанням в Печерському монастирі, де починав свій підвиз св. Діонісій, а, вірогідно, й у заснованому ним Нижегородському Печерському монастирі.
Г. Прохоров цілком обґрунтовано вважає його одним із чільних ідеологів антиординської опозиції, тої частини духовенства, очолюваного прп. Сергієм Радонезьким, яке, фактично, спонукало Дмитра Донського до боротьби з татарами. Зокрема, згідно студій Г. Прохорова, Діонісій, на той час уже Суздальський і Нижегородський єпископ, мав безпосереднє відношення до нападу нижегородців на татарське посольство в березні 1375 р.
19 лютого 1374 р. свят. Діонісія поставлено на єпископію Суздаля, Нижнього Новгорода і Городця .
Під керівництвом та за безпосередньої участі свят. Діонісія був складений знаменитий Лаврентіївський літопис , написаний ченцем Лаврентієм, згідно його авторської приписки, 1305 року. Найвагоміші правки в тексті, згідно студій Г. Прохорова, полягала в переробці літописного повідомлення про татарське нашестя, та антиординському спрямуванні тексту .
Коли після смерті митрополита Алексія московський князь Дмитро Донський відмовився прийняти у себе канонічного митрополита Киприяна, як ставленика Литви, який насмілився свого часу виступати перед патріархом з критикою діяльності Алексія, і, взагалі особи однозначно прихильної до антиординського спрямування , це стало початком великих і довгих церковних негараздів у Московському князівстві. Безпосереднім учасником тих подій був і свят. Діонісій. Об’єм та спрямування даної роботи не дозволяють нам докладно описати всі перипетії боротьби Діонісія, прп. Сергія Радонезького, прп. Федора Симоновського та інших духовних світил Московії проти Димитрового ставленика неканонічного митрополита Митяя , якого “єпископи всі і ігумени і пресвітери і мнихи і священики всі не хотіли, але один князь великий хотів" , але скажемо лише, що боротьба ця була гостра і безкомпромісна, й свят. Діонісію в ній було відведено одну з чільних ролей. Після наглої смерті Митяя, якому, як і пророкував Сергій Радонезький, не судилося побачити Царгорода, аби набути канонічного поставлення, його супутники постановили не повертатися назад, а вибрали з-поміж себе нового претендента, Пимена , якого з допомогою підкупу та прямих наклепів на канонічного митрополита Киприяна, їм вдалося звести на Московську “Київську” митрополію, в той час, як Киприяну були залишена власне Київська і всія Русі митрополія. Київ та литовські землі . Втім, за цей час святителям Московської землі вдалося навернути князя на свій бік, а прп. Сергій Радонезький став його духівником. Учня святого 1479 р. прп. Федора Симоновського було послано до Києва, аби запросити о Москви митрополита Киприяна . Так почалась епоха Куликовської битви… Тим часом, свят. Діонісій в Константинополі почав боротьбу проти поставленого без належного обрання і за допомогою хабару Пимена. Нарешті він був почутий, і отримав титул архієпископа та інші відзнаки, як колись Нифонт Новгородський, що, до деякої міри мало забезпечити його від дій вже поставленого митрополита . Втім, Пимен, повернувшись до Москви, не дивлячись на присутність серед своєї свити посланців патріарха Нила, зразу ж арештований і відправлений князем у заслання до Чухломи .
Все змінили події 1382 року. 23 серпня цього року орди Тохтемиша обклали Москву, і 26 серпня взяли місто. При обороні загинув його захисник, внук Ольгердів Остій, а потім близько десяти тисяч людей, яких Димитрій Донський, що втік до Костроми , не лише не захистив, але навіть і не дав їм зброї для оборони. Ця подія швидко "вилікувала" Дмитра від антиординських намагань, проповідуваних церковною партією. Її чільник Киприян був не гаючись висланий із Москви під сміховинним приводом, що залишив місто без захисту, а Пимен поставлений на його місце . Втім, духовні отці Московії не припинили своєї боротьби, і результатом її, вірогідно, став від’їзд після 29 червня 1383 року свят. Діонісія у супроводі прп. Федора Симоновського до Константинополя. Вони везли Дмитрові грамоти, які містили звинувачення проти Пимена і, найвірогідніше, прохання поставити на митрополію свят. Діонісія . Ці прохання були вволені. Причому, Г. Прохоров припускає, що Діонісій був поставлений на об’єднану митрополію Київську, і, таким чином, не лише Пимен, а й Киприян були скинуті з митрополії .
Поїхавши після того 1384 р. до Києва, де в цей час продовжував мешкати Киприян, Діонісій був інтернований київським князем Володимиром Ольгердовичем: "Діонісій прийшов до Києва в митрополичому [сані], і хотів до Москви; і захопив його князь Володимир Ольгердович у Києві, і був у ув’язненні й до смерті" . В Піскарьовському літописці це повідомлення подано дещо ширше: "В літо 6892 прийшов із Цариграда до Києва Діонісій, архієпископ Суздальський в митрополичому [сані], і хотів іти на Москву, бажаючи бути митрополитом на Русі. І схопив його князь Володимир київський Ольгердович, говорячи йому: "Пішов єси на митрополію без нашого веління". І так в перебував в ув`язненні та неволі до смерті" . Цю подію Г. Івакін коментує так: "Літописна формула причини арешту Діонісія, яку висунув київський князь… видає великі політичні амбіції Володимира Ольгердовича та його політичну вагу на той час. Далеко не кожен князь міг так відкрито проти волі константинопольського патріарха…" Даний автор вважає це доказом значного становища Києва в тогочасній Литві та навіть на терені всієї Східної Європи . Цікаво, що автор Густинського літопису не ставить під сумнів канонічність поставлення Діонісія: "Висвячений був Діонісій на митрополію Київську від патріарха Нила, але і той не сидів на митрополії"
Наступного року "місяця жовтня в 15, на пам’ять мученика Лукіана, приставився в Києві архієпископ Діонісій, поставлений митрополитом в Русь, і покладений був у Київській печері великого Антонія, і є тіло його і донині цілим і нетлінним" . Так сказано в літописному тексті, складеному в XV ст. Якийсь святий Діонісій згаданий також у описі печер Еріха Лясоти кінця XVI ст., який, як видно з його опису , в Дальных печерах не був. Вказівка на нетлінність мощей свят. Діонісія веде нас до питання про печерське вшанування святителя. Дійсно, є підстави твердити про її існування. Так, в Каноні преподобним отцям Печерським, підписаним іменем Мелетія Сірига, але текст якого найвірогідніше належить св. Петру Могилі серед інших святителів згаданий і Діонісій. Найвірогідніше, це – свят. Діонісій Суздальський. Разом із тим, мощей його нині в Ближніх Антонієвих печерах нема. Що з ними, на разі, сталося, не відомо. З певною долею вірогідності можна припустити, що Діонісій в Печерському монастирі постригся в схиму, і його останки знаходяться серед інших мощей святих Ближніх печер, про житіє яких ми нічого не знаємо. Зв’язок же їх із Діонісієм міг за якихось лихоліть бути забутим. В Дальніх печерах відомо мощі іншого, затвірника прп. Діонісія, найвірогідніше - очевидця чуда в печерах 1463 р.
Відомі вказівки на вшанування Діонісія як святого і за межами України, головним чином, на місці його підвизу. Так "преподобним чудотворцем" Діонісій названий в Синодику 1552 р. Нижегородського Печерського монастиря . Преосвященний Макарій відносить до Діонісія запис у ще одному Синодику Нижегородського Печерського монастиря - 1595 р. "На пам’ять преподобного отця нашого Давида і на приставлення в обидва дні панахиди і обідні служити собором і учти на братію ставити великі" . На підставі цього Г. Прохоров відзначав, що мирським іменем Діонісія могло бути Давид . Втім, на нашу думку, не можна виключити і звичайну описку. Ім’я Діонісія внесено в чисельні рукописні та друковані святці XVII ст. Г. Прохоров також припускав, що вставка в літописному тексті про поставлення Діонісія, що має виразну віршовану форму може бути частиною служби Суздальському єпископу .
Зважаючи на надзвичайну роль Діонісія в історії чернецтва в Московії, його вшанування виглядає цілком закономірним. Але таке вшанування свят. Діонісія в Києві закономірно мало зустріти як протидію самого Киприяна, так і його наступників, які бачили в ньому людину, яка без достатніх на те причин претендувала на митрополію, таким чином, можливо, тут ми бачимо результат якогось конфлікту Лаври з митрополією. В Україні вшанування Діонісія існувало ще в XVII ст., але рубіж цього століття не перейшло. Уже в XIX ст. дослідники стали плутати Діонісія Суздальського із затвірником Діонісієм.
Митрополит Діонісій
Діонісій Суздальський - один із найяскравіших особистостей церковно-політичного життя останніх десятиліть існування позірно єдиної митрополії Київської і всія Русі. Мирське ім’я святителя могло бути Давид . Постриженик Києво-Печерської лаври, він, подібно до багатьох українських подвижників, пішов у Нижегородські краї, шукаючи більшого усамітнення. Проте, коли до нього зійшлися учні, десь до 1335 р. Діонісій заснував на Волзі біля Нижнього Новгорода монастир, який за місцем свого постриження назвав Вознесенським Печерським. В обителі протягом віків зберігалась ікона Богородиці з пристоячими прп. Антонієм і Феодосієм Печерськими, що належала Діонісію . Ще один общиножительний монастир, Преображенський, був заснований свят. Діонісієм 1352 р. . Пострижена свят. Діонісієм 1371 р. Василіса, вдова нижегородського князя Андрія Костянтиновича, в чернецтві Феодора, засновниця жіночого Зачатіївського монастиря, прославилась своїм подвижним життям .
***
В Рогозькому літописці, при описі поставлення свят. Діонісія на єпископство, про нього говориться, як про "мужа тихого, лагідного, смиренного, вченого, премудрого, розумного, промисливого і розсудливого, навченого Божественним писанням, учительного і книг сказателя, монастирів будівника і чернечому життю наставника і церковного чину правителя, і общинножительства першоначальника і милостині подавача, і [що] в пістницькому житті добре просіяв, і любов до всіх велику стяжав, і подвигів трудоположника, і предстоятеля безлічі братів, і пастуха стада Христового, і, просто кажучи, всілякого добродійства виповненого" . Надзвичайно позитивну характеристику свят. Діонісія знаходимо і в грамоті патріарха Ніла, написаній ним під час зведення його в сан архієпископа .
Цікава особливість, відмічена ще Г. Прохоровим: всі засновані Діонісієм монастирі були общинножительні, кіновії, тоді, як навіть прп. Сергій Радонезький заснував свою знамениту Троїцьку обитель первісно як особножитню Г. Прохоров пов’язує це з близькістю Діонісія до ісіхастських візантійських кругів . Він навіть припускав, що Діонісій прибув до Нижнього Новгорода з Балкан, і контакт його з Печерським монастирем був назначеним й до деякої міри випадковим . Насправді потреби в такому припущенні просто нема. Свят. Діонісій, постриженик общинножитньої Києво-Печерської лаври, закономірно свої монастирі засновував за її устроєм. Так, свою, в якості архієпископа, грамоту на запровадження общинножительства в Псковському Снітогорському монастирі , він пише повністю в дусі проповідей прп. Феодосія Печерського, а серед так би мовити, рекомендованої літератури, поданої в кінці знаходимо поряд із Василієм Великим, Єфремом Сирином, Іоанном Листвичником і Федора Студита. Очевидно останній і в XIV ст. лишався любимим келійним читанням в Печерському монастирі, де починав свій підвиз св. Діонісій, а, вірогідно, й у заснованому ним Нижегородському Печерському монастирі.
Г. Прохоров цілком обґрунтовано вважає його одним із чільних ідеологів антиординської опозиції, тої частини духовенства, очолюваного прп. Сергієм Радонезьким, яке, фактично, спонукало Дмитра Донського до боротьби з татарами. Зокрема, згідно студій Г. Прохорова, Діонісій, на той час уже Суздальський і Нижегородський єпископ, мав безпосереднє відношення до нападу нижегородців на татарське посольство в березні 1375 р.
19 лютого 1374 р. свят. Діонісія поставлено на єпископію Суздаля, Нижнього Новгорода і Городця .
Під керівництвом та за безпосередньої участі свят. Діонісія був складений знаменитий Лаврентіївський літопис , написаний ченцем Лаврентієм, згідно його авторської приписки, 1305 року. Найвагоміші правки в тексті, згідно студій Г. Прохорова, полягала в переробці літописного повідомлення про татарське нашестя, та антиординському спрямуванні тексту .
Коли після смерті митрополита Алексія московський князь Дмитро Донський відмовився прийняти у себе канонічного митрополита Киприяна, як ставленика Литви, який насмілився свого часу виступати перед патріархом з критикою діяльності Алексія, і, взагалі особи однозначно прихильної до антиординського спрямування , це стало початком великих і довгих церковних негараздів у Московському князівстві. Безпосереднім учасником тих подій був і свят. Діонісій. Об’єм та спрямування даної роботи не дозволяють нам докладно описати всі перипетії боротьби Діонісія, прп. Сергія Радонезького, прп. Федора Симоновського та інших духовних світил Московії проти Димитрового ставленика неканонічного митрополита Митяя , якого “єпископи всі і ігумени і пресвітери і мнихи і священики всі не хотіли, але один князь великий хотів" , але скажемо лише, що боротьба ця була гостра і безкомпромісна, й свят. Діонісію в ній було відведено одну з чільних ролей. Після наглої смерті Митяя, якому, як і пророкував Сергій Радонезький, не судилося побачити Царгорода, аби набути канонічного поставлення, його супутники постановили не повертатися назад, а вибрали з-поміж себе нового претендента, Пимена , якого з допомогою підкупу та прямих наклепів на канонічного митрополита Киприяна, їм вдалося звести на Московську “Київську” митрополію, в той час, як Киприяну були залишена власне Київська і всія Русі митрополія. Київ та литовські землі . Втім, за цей час святителям Московської землі вдалося навернути князя на свій бік, а прп. Сергій Радонезький став його духівником. Учня святого 1479 р. прп. Федора Симоновського було послано до Києва, аби запросити о Москви митрополита Киприяна . Так почалась епоха Куликовської битви… Тим часом, свят. Діонісій в Константинополі почав боротьбу проти поставленого без належного обрання і за допомогою хабару Пимена. Нарешті він був почутий, і отримав титул архієпископа та інші відзнаки, як колись Нифонт Новгородський, що, до деякої міри мало забезпечити його від дій вже поставленого митрополита . Втім, Пимен, повернувшись до Москви, не дивлячись на присутність серед своєї свити посланців патріарха Нила, зразу ж арештований і відправлений князем у заслання до Чухломи .
Все змінили події 1382 року. 23 серпня цього року орди Тохтемиша обклали Москву, і 26 серпня взяли місто. При обороні загинув його захисник, внук Ольгердів Остій, а потім близько десяти тисяч людей, яких Димитрій Донський, що втік до Костроми , не лише не захистив, але навіть і не дав їм зброї для оборони. Ця подія швидко "вилікувала" Дмитра від антиординських намагань, проповідуваних церковною партією. Її чільник Киприян був не гаючись висланий із Москви під сміховинним приводом, що залишив місто без захисту, а Пимен поставлений на його місце . Втім, духовні отці Московії не припинили своєї боротьби, і результатом її, вірогідно, став від’їзд після 29 червня 1383 року свят. Діонісія у супроводі прп. Федора Симоновського до Константинополя. Вони везли Дмитрові грамоти, які містили звинувачення проти Пимена і, найвірогідніше, прохання поставити на митрополію свят. Діонісія . Ці прохання були вволені. Причому, Г. Прохоров припускає, що Діонісій був поставлений на об’єднану митрополію Київську, і, таким чином, не лише Пимен, а й Киприян були скинуті з митрополії .
Поїхавши після того 1384 р. до Києва, де в цей час продовжував мешкати Киприян, Діонісій був інтернований київським князем Володимиром Ольгердовичем: "Діонісій прийшов до Києва в митрополичому [сані], і хотів до Москви; і захопив його князь Володимир Ольгердович у Києві, і був у ув’язненні й до смерті" . В Піскарьовському літописці це повідомлення подано дещо ширше: "В літо 6892 прийшов із Цариграда до Києва Діонісій, архієпископ Суздальський в митрополичому [сані], і хотів іти на Москву, бажаючи бути митрополитом на Русі. І схопив його князь Володимир київський Ольгердович, говорячи йому: "Пішов єси на митрополію без нашого веління". І так в перебував в ув`язненні та неволі до смерті" . Цю подію Г. Івакін коментує так: "Літописна формула причини арешту Діонісія, яку висунув київський князь… видає великі політичні амбіції Володимира Ольгердовича та його політичну вагу на той час. Далеко не кожен князь міг так відкрито проти волі константинопольського патріарха…" Даний автор вважає це доказом значного становища Києва в тогочасній Литві та навіть на терені всієї Східної Європи . Цікаво, що автор Густинського літопису не ставить під сумнів канонічність поставлення Діонісія: "Висвячений був Діонісій на митрополію Київську від патріарха Нила, але і той не сидів на митрополії"
Наступного року "місяця жовтня в 15, на пам’ять мученика Лукіана, приставився в Києві архієпископ Діонісій, поставлений митрополитом в Русь, і покладений був у Київській печері великого Антонія, і є тіло його і донині цілим і нетлінним" . Так сказано в літописному тексті, складеному в XV ст. Якийсь святий Діонісій згаданий також у описі печер Еріха Лясоти кінця XVI ст., який, як видно з його опису , в Дальных печерах не був. Вказівка на нетлінність мощей свят. Діонісія веде нас до питання про печерське вшанування святителя. Дійсно, є підстави твердити про її існування. Так, в Каноні преподобним отцям Печерським, підписаним іменем Мелетія Сірига, але текст якого найвірогідніше належить св. Петру Могилі серед інших святителів згаданий і Діонісій. Найвірогідніше, це – свят. Діонісій Суздальський. Разом із тим, мощей його нині в Ближніх Антонієвих печерах нема. Що з ними, на разі, сталося, не відомо. З певною долею вірогідності можна припустити, що Діонісій в Печерському монастирі постригся в схиму, і його останки знаходяться серед інших мощей святих Ближніх печер, про житіє яких ми нічого не знаємо. Зв’язок же їх із Діонісієм міг за якихось лихоліть бути забутим. В Дальніх печерах відомо мощі іншого, затвірника прп. Діонісія, найвірогідніше - очевидця чуда в печерах 1463 р.
Відомі вказівки на вшанування Діонісія як святого і за межами України, головним чином, на місці його підвизу. Так "преподобним чудотворцем" Діонісій названий в Синодику 1552 р. Нижегородського Печерського монастиря . Преосвященний Макарій відносить до Діонісія запис у ще одному Синодику Нижегородського Печерського монастиря - 1595 р. "На пам’ять преподобного отця нашого Давида і на приставлення в обидва дні панахиди і обідні служити собором і учти на братію ставити великі" . На підставі цього Г. Прохоров відзначав, що мирським іменем Діонісія могло бути Давид . Втім, на нашу думку, не можна виключити і звичайну описку. Ім’я Діонісія внесено в чисельні рукописні та друковані святці XVII ст. Г. Прохоров також припускав, що вставка в літописному тексті про поставлення Діонісія, що має виразну віршовану форму може бути частиною служби Суздальському єпископу .
Зважаючи на надзвичайну роль Діонісія в історії чернецтва в Московії, його вшанування виглядає цілком закономірним. Але таке вшанування свят. Діонісія в Києві закономірно мало зустріти як протидію самого Киприяна, так і його наступників, які бачили в ньому людину, яка без достатніх на те причин претендувала на митрополію, таким чином, можливо, тут ми бачимо результат якогось конфлікту Лаври з митрополією. В Україні вшанування Діонісія існувало ще в XVII ст., але рубіж цього століття не перейшло. Уже в XIX ст. дослідники стали плутати Діонісія Суздальського із затвірником Діонісієм.